Переваги й недоліки заорювання післязбиральних решток
Усе більше аграріїв використовують післязбиральні рештки як органічне добриво, а не спалюють їх, що згубно впливає на навколишнє середовище й ґрунт. Рештки містять велику кількість (до 40%) вуглецю, що є базою для життєдіяльності біоти ґрунту. Солома — це єдине джерело для утворення гумусу: з неї мікроорганізми, без яких не сформується гумус, отримують живлення.
Існують різні способи обробки рослинних решток. Кожен має переваги та недоліки, які треба брати до уваги при виборі найбільш оптимального.
Традиційне заорювання післязбиральних решток
При такому способі рештки розкладаються протягом 2,5–3 років. Водночас відбувається процес мобілізації мікроорганізмами з гумусу мінерального азоту (10 кг на 1 тонну соломи), що призводить до азотного голодування наступних культур. Щоб цього не сталося, потрібно вносити мінеральний азот додатково у відповідні кількості. Це дещо пришвидшить процес розкладання.
Якщо не розкидати солому рівномірно по полю перед заорюванням, у місцях, де утворилися валки, виникає скупчення мікроорганізмів і грибів. Ними виділяється велика кількість ферментів, що містять шкідливі для рослин фенольні речовини, необхідні для розкладання целюлози. Варто взяти до уваги, що при заорюванні збільшується патогенне навантаження на ґрунт і поширюються хвороби рослин. Причиною цього є розмноження всіх бактерій і грибів: як корисних, так і шкідливих.
При розкладанні заораних післязбиральних решток пришвидшується процес нітрифікації, однак зменшується утворення складових гумусу. Вуглець, що міститься в соломі, перетворюється не на вуглекислий газ, якого потребують ґрунтові мікроорганізми для своєї життєдіяльності, а на метан. Водночас для мікроорганізмів створюються природні умови за температурою ґрунту та рівнем вологи.
Редакційна команда MIZEZ
Підписатись на Mizez:
Схожі статті по темі:
